про листування

1) багатотомний (про видання); товстий, важкий (про книгу)

2) плодовитий (про письменника)

3) широкий (про листування); тривалий

4) об'ємистий, неосяжний; масивний; розбухлий

5) виткий, звивистий; витий

* * *

1) багатотомний ( про видання); товстий, важкий ( про книгу); voluminous treatise об’ємний трактат; плідний ( про письменника); обширний ( про листування); довгий, великий ( про судження)

2) об’ємний, широкий; voluminous drapery тканина, що падає пишними складками; voluminous skirt широка спідниця; voluminous hair розкішне /пишне/ волосся

3) той, що в’ється; звивається

4) багаточисленний

1) багатотомний ( про видання); товстий, важкий ( про книгу); voluminous treatise об’ємний трактат; плідний ( про письменника); обширний ( про листування); довгий, великий ( про судження)

2) об’ємний, широкий; voluminous drapery тканина, що падає пишними складками; voluminous skirt широка спідниця; voluminous hair розкішне /пишне/ волосся

3) той, що в’ється; звивається

4) багаточисленний

a; амер.

a; амер.

Грушевський, Михайло Сергійович (1866, Холм, нині Польща-1934, м.Кисловодськ, похований на Байковому цвинтарі у Києві) - укр. історик, громадсько-політичний і державний діяч, організатор укр. науки. Закінчив історико-філософський ф-т Київського ун-ту (1890). Учень Антоновича. Від 1894 р. - магістр і проф. Львівського ун-ту. Голова НТШ (1897-1914). Співзасновник (із Франком) і редактор "Літературно-Наукового Вісника" (1898). Від 1897 р. пише й потомно видає монументальну "Історію України-Руси"(т. 1-Х, ч. 1, Львів, 1898; Київ, 1936) та більш популярні курси укр. історії: "Нариси історії українського народу" (1904), "Коротку історію України" (1910), "Ілюстровану історію України" (1911). Кабінетний вчений, але й політик: не тільки вивчав, а й творив історію. Співзасновник і заступник голови Укр. національно-демократичної партії (1899). З початком Першої світової війни переслідувався як "мазепинець" і "австрофіл": зазнав арешту (1914), у 1915 р. - заслання (Симбірськ, Казань, Москва). З падінням царизму - голова Укр. Центральної Ради, чільний ідеолог та архітектор її політики - курсу на автономічний федералізм, а зрештою (IV Універсал) - і на державну незалежність УНР та розбудову "народної республіки, яка б дбала про інтереси трудящих мас". Суспільно-політичні погляди цього періоду викладені у брошурах "Хто такі українці і чого вони хочуть", "На порозі нової України" та ін. Від березня 1919 р. перебував в еміграції. Заснував Укр. соціологічний ін-т (1919, Прага, пізніше Відень). Відхилив запрошення на роботу від ун-тів Європи і США і в 1924 р. повернувся в Україну. Активно займався розбудовою науково-дослідних установ ВУАН. З 1929 р. - акад. АН СРСР. Після арешту в 1931 р. був звільнений, але наприкінці 30-х рр. оголошений "заклятим ворогом народу". Г. - чільний представник новітньої укр. історіографії: автор першого цілісного історіографічного викладу минулого (до серед. XVII ст.) укр. народу - наукової бази його національної ідеології. Як історик народницької школи вважав, що народ - це "єдиний герой історії". Саме він (а не еліта, з її готовністю до асиміляції із завойовниками) пов'язує історичні періоди "в одну цілісність". Народницькі погляди Г. еволюціонували від романтичного народництва - через "позитивне" (живлене франко-англ. позитивізмом) - до народництва, опертого на соціологію Дюркгейма та його школи. Г. послідовно обґрунтовував ідею самостійності укр. народу, окремішності його історичних та мовних витоків. Його вплив на укр. історичну свідомість базується: 1) на чіткому розмежуванні "українсько-руської" та "великоруської" народностей, як двох коренів двох різних історій - від Київської держави, з одного боку, та Володимиро-Московської - з другого; 2) на доведенні тяглості укр. історичного поступу від великодержавного середньовічного Києва (через Галицько-Волинську, Литовсько-Руську та Козацьку держави) до сучасності; 3) на обґрунтуванні неперервності історії укр. народу, всупереч перервності його державності. У висвітленні історичного процесу вважав себе "істориком-соціологом". Зрештою дійшов висновку про визначальність в історії ''конкуренції індивідуалістичних і колективістичних тенденцій" та необхідності й бажаності повороту до суспільства соціалістичного гатунку. У питанні про автономізм/федералізм був переконаним федералістом: в 1909 р. писав про Чорноморсько-Балтійську федерацію українців, білорусів, литовців на чолі з Україною, в 1918 р. - про "федерацію світову", в 1920 р. - про Сполучені Штати України (про федерацію "фактичних республіканських громад"). Г. - фундатор львівської і київської школи істориків.

[br]

Осн. тв.: "Визволення Росії і українське питання / Статті і зауваження" (1907); "3 політичного життя Старої України / Розвідки, статті, промови" (1917); "Початки громадянства (генетична соціологія)" (1921); "Історія української літератури". В 6 т. (1923 - 1925); "З історії релігійної думки на Україні" (1925); "Історія України-Руси". В 11 т., 12 кн. (1991 - 1998); "Щоденник (1888 - 1894 рр.)" (1997); "Листування Михайла Грушевського" (1997).

Мілль, Джон Стюарт (1806, Лондон - 1873) - англ. філософ, логік, економіст; один із фундаторів філософських засад лібералізму. Основи різнобічної освіти М. були закладені його батьком Міллем Джеймсом. У віці чотирнадцяти років він уже вільно читав та інтерпретував класичні твори давньогрецьк. та лат. мовами, був ґрунтовно обізнаний з тогочасними філософським та економічним вченнями. На освіту та розвиток творчого потенціалу М. значний вплив справили спілкування з Бентатом, Рикардо, Стерлінгом (послідовником Кольриджа), листування з Контом. У філософії М. є яскравим представником емпірицизму, який однозначно заперечував метафізику на тій підставі, що остання у своїх узагальненнях виходила за межі досвіду Ф. ундаментальна праця М. "Система логіки" базувалася на емпірицистській епістемології та послідовно захищала наукове знання, вільне від впливу авторитету і традицій. У ній ґрунтовно висвітлені переваги методу індукції та здійснена відповідна класифікація, зокрема, вирізнені методи відповідності, відмінності, залишковий та супровідних змін Н. адаючи пріоритетного значення індукції, М. не виключав також важливості дедуктивних узагальнень. Творчий доробок М. у галузі соціальної й політичної філософії, етики був позначений глибоким впливом ідей утилітаризму Бентама, хоча згодом він поставився до них досить критично і багато у чому модифікував у напрямі розширеного тлумачення принципу егоїзму та подолання домінанти інституцій щодо конкретної людської особистості. Він дошукувався аргументів на користь моральних цінностей самопожертви та постійного вдосконалення характеру індивіда, намагаючись узгодити їх із суто раціоналістичними розрахунками етики утилітаристів. У праці М. "Про свободу" наскрізною є ідея про свободу як найнеобхіднішу умову індивідуального самовдосконалення та розвитку суспільства в цілому. Навіть ексцентричність він уважав кориснішою для суспільства, аніж масове зодноманічення. Останнє створює передумови для придушення думки меншості шляхом тиску з боку більшості. Представницьке правління є найкращою формою демократичного урядування. Воно розвиває в індивідові громадянські інтереси, спонукає до морально орієнтованих мислення і дій. У справі розбудови представницької демократії необхідно покладатися на максимальне долучення до управління високоінтелектуальних та освічених людей.

[br]

Осн. тв.: "Система логіки". У 2 т. (1843); "Про свободу" (1859); "Роздуми про представницьке правління" (1861); "Поневолений стан жінки" (1869) та ін.

1. лист; послання; депеша

2. грамота, документ

3. точність, буквальність

- circular letter циркуляр

- credential letters вірчі грамоти

- diplomatic letters дипломатичне листування

- interpretative letters пояснювальні листи

- invitation letter запрошення, виклик

- letter of advice повідомлення, авізо

- letter of appointment лист/ наказ про призначення

- letter of attorney письмове доручення

- letter of convocation сповіщення про скликання (асамблеї тощо)

- letters of credence вірчі грамоти

- letter of indemnity гарантійний лист

- letter of identification посвідчення особи

- letter of inquiry письмовий запит

- letter of introduction рекомендаційний лист

- letter of guarantee гарантійний лист

- letter of the law буква закону

- letter for letter дослівно, точно

- letters of recall відкличні грамоти

- letter of transmittal супровідний лист

- to acknowledge the receipt of a letterof invitation підтвердити отримання запрошення

- to address letters of invitation розсилати запрошення

- to approach smbd. with a letter звернутись до когось з листом

- to deliver one's letters of recall вручити свої відзивні грамоти

- to send (out) letters of invitation розсилати запрошення

- in letter and in spirit по формі та по суті

- to the letter буквально

1) гарантія, поручництво; застава; гарант, поручитель; особа, якій дається гарантія; особа, яка приймає поручництво

2) давати гарантію, гарантувати, ручатися, поручатися, давати поручництво; забезпечувати

•

- guarantee a defense

- keep a bank account

непривілейований; який не має привілеїв

* * *

1) непривілейований, такий, що не має привілеїв; бідний, неімущий, незабезпечений

2) cл.; юp. що не входить в категорію конфіденційних (про повідомлення, зроблене адвокатові, лікареві, священикові); що не входить в категорію прерогатив президента (відносно конфіденційності його листування, бесід)

1) непривілейований, такий, що не має привілеїв; бідний, неімущий, незабезпечений

2) cл.; юp. що не входить в категорію конфіденційних (про повідомлення, зроблене адвокатові, лікареві, священикові); що не входить в категорію прерогатив президента (відносно конфіденційності його листування, бесід)

ЛЮБОМУДРИ ("Товариство л ю бомудрія") - гурток московської високоінтелектуальної молоді, який діяв у 1823 - 1825 рр. у напрямі філософських, літературних та почасти політичних інтересів цієї молоді (голова - Одоєвський, секретар Веневітинов). Катастрофа декабризму призвела до самоліквідації гуртка. Проте його колишні учасники, обрядово зберігаючи пам'ять про нього, упродовж декількох десятиріч продовжували його певні загальносвітоглядні інтенції, передовсім у вигляді напруженої рецепції нім. філософії - від Канта до пізніх романтиків. Особливе значення для Л. мало шеллінгіанство з його універсалістським пафосом. Саме Л. належить інтелектуальна ініціатива прикладання шеллінгівської та іншої нім. філософії до національного матеріалу, що пізніше і стало основою як слов'янофільства (що його провідні постаті, від Киреєвського до Погодіна, починали як Л.), так і "західництва", котре дебютувало насамперед з "гегелівської" полеміки з культом Шеллінга, закладеним у "Товаристві любомудрія". Відповідно весь рос. інтелектуальний пейзаж від т. зв. "сорокових років" до "російського відродження" поч. XX ст. постає як своєрідне продовження і перетворення певних державних програм, закладених у тому "Товаристві", передовсім інтуїцій довкола світової, національної і персональної "цілісності". Унікальній тривкості тих програм Л. у подальшій рос. культурі сприяв їхній артистичний темперамент, намагання передати основоположні свої ідеї не абстрактно-філософським, а літературно-мистецьким шляхом Ч. и не цілком розчинившись у рос. літературному та, зрештою, і загальномистецькому процесі XIX ст., ці ідеї необхідно відрезонували у багатьох явищах того процесу, включаючи найбільш авторитетні. Свого роду літературним узагальненням тих ідей стали т. зв. "Російські ночі" Одоєвського (1844), ніби пізній белетризований заповіт Л., який унікальним чином містить чи не увесь репертуар їхніх філософських, літературних та мистецьких тем. У світоглядному становленні Л. особливе місце посідає вчений родом з України, лікар та природознавець Велланський (Кавунник), чи не перший ентузіаст і пропагатор шеллінгівської філософії в Росії. З його листування з молодим Одоєвським, власне, і розпочинається історія гуртка Л. А вже на організаційному схилку цього гуртка у спілкування з деякими його членами ввійшов молодий Максимович, який саме в атмосфері тогочасного московського шеллінгіанства поступово переходить від "систем рослинного царства" (назва його ранньої роботи) з їхнім необхідним суверенітетом ботанічного характеру до методологічно схожої проблеми тієї чи тієї суверенної "народності", переконливо закладаючи тим самим основи свого майбутнього українознавства і самої укр. ідеї.